За кожною врятованою дитиною — непросте рішення: історія ювенальної поліцейської з Кіровоградщини

Капітан поліції Катерина Образок, старший інспектор сектору ювенальної превенції Олександрійського районного відділу поліції, вже одинадцять років стоїть на захисті прав і безпеки дітей.

За цей час вона бачила чимало непростих людських історій, працювала з дітьми, які стали жертвами насильства, залишилися без належного батьківського піклування або опинилися у складних життєвих обставинах. Вона переконана: найважливіше у цій роботі — зробити так, щоб дитина зрозуміла, що поліцейський прийшов не карати, а допомогти.

Свій шлях у поліції Катерина розпочала у 2012 році, вступивши до Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. Після завершення навчання у 2015 році повернулася служити на Кіровоградщину. Тоді вона ще не знала, що саме робота з дітьми стане справою її життя.

— Коли вперше зустрічаєшся з дитиною, найважливіше — щоб вона зрозуміла: поліцейський прийшов не карати. Поліцейський прийшов допомогти, — говорить Катерина.

За роки служби вона навчилася не засуджувати. Адже за складною поведінкою дитини часто стоять байдужість дорослих, домашнє насильство, страх або обставини, які вона не обирала.

Один із випадків Катерина пам’ятає й досі. На спецлінію 102 надійшло повідомлення про 14-річну дівчинку, яка ходила селом і категорично відмовлялася повертатися додому. Коли поліцейські прибули на місце, стало зрозуміло чому. Мати та її співмешканець перебували у сильному алкогольному сп’янінні, поводилися агресивно. У будинку панували антисанітарія, безлад, а їжі майже не було. Рішення потрібно було ухвалювати негайно. Катерина прийняла рішення про невідкладне убезпечення дитини. Коли про це повідомили дорослим, вони почали кричати та конфліктувати. Дівчинка мовчки стояла за спиною поліцейської й боялася навіть зайти до будинку, щоб забрати свої речі. Раптом вона зірвалася з місця і побігла. На мить здалося, що дитина просто втекла. Та вже за кілька секунд вона відчинила дверцята службового автомобіля, сіла всередину й тихо, але впевнено сказала:

— Ні… Я їду з вами.

Саме ці слова Катерина пам’ятає й сьогодні. Тому що вони означали найголовніше — дитина довірилася поліцейським. Сьогодні дівчина живе в безпечних умовах. І для Катерини це найкраще підтвердження того, що вчасно прийняте рішення може змінити людську долю.

Найважчими у своїй роботі поліцейська називає виклики, пов’язані із травмуванням або загибеллю дітей.

— До такого неможливо звикнути. Кожну трагедію переживаєш разом із батьками, — зізнається вона.

Після непростих робочих днів сили Катерині повертають спорт і час, проведений із сином. Саме сім’я допомагає їй зберігати внутрішню рівновагу та щоранку знову виходити на службу.

Вона переконана, що ювенальний поліцейський має бути не лише професіоналом, а й людиною, яка вміє співпереживати, бути терплячою, щирою, відповідальною та впевненою у своїх рішеннях.

Батькам Катерина дає просту, але дуже важливу пораду:

— Не відкуповуйтеся від дітей подарунками. Даруйте їм свій час. Бо коли вони стануть підлітками, надолужити втрачену близькість буде набагато складніше.

У поліції кажуть: найцінніша нагорода для ювенального поліцейського — не відзнаки чи звання.

Найцінніше — коли дитина, опинившись у найстрашніший момент свого життя, без вагань обирає сісти до поліцейського автомобіля, тому що знає: саме тут вона буде у безпеці.

Відділ комунікації поліції Кіровоградської області