У минулому – чемпіонка зі спринтерського бігу, тренерка з художньої гімнастики, шкільна викладачка, а нині – парамедикиня з позивним Буря. З початку повномасштабного вторгнення рф у складі оперативного підрозділу викривала зрадників, а сьогодні – у складі штурмової бригади поліції рятує життя побратимів на фронті.
Свій поліцейський шлях Ксенія Долідзе розпочала зі служби в управлінні стратегічних розслідувань. Працювала у сфері документообігу, але завжди прагнула приносити користь «на землі» людям і суспільству в цілому. Коли розпочалася війна їй, як і іншим дівчатам підрозділу, які мають на вихованні маленьких дітей, пропонували евакуюватися до більш безпечного регіону держави. Поліцейська відмовилася. Натомість вирішила залишитись у рідному Запоріжжі, бо саме тут могла бути потрібна людям, тож вмить змінила формений одяг на тактичний.
По декілька разів на тиждень разом із спецпризначенцями відпрацьовувала навички стрільби з різних видів зброї на полігоні, із фахівцями СБУ виконувала завдання з документування колаборантів і ДРГ. До того ж, спілкувалась з волонтерами та благодійниками, щоби допомагати бійцям поліцейських спецпідрозділів, НГУ та ЗСУ дронами, тепловізорами, одягом та харчовими наборами. У такому режимі поліцейська працювала майже рік, а коли у січні 2023 року стартувала рекрутингова кампанія по набору в ОШБ «Лють», без вагань подала анкету на участь у конкурсі.
«Коли мене проводжали до «Люті», я ще не знала, що на мене чекає попереду. Так, я була перша жінка, яка пішла до штурмової бригади від Запорізької області, але я не вважала себе прикладом для інших. Кожен обирає свій шлях.
Вирішила, що мій – це боротьба з окупантом на «нулі», – пояснює Ксенія.
Дівчину включили до групи бойових медиків. Вона пройшла відповідне навчання, зокрема в Румунії, і згодом їй довірили виконувати функції парамедика вже на фронті:
«Навіть не очікувала, що так швидко я отримаю своє перше бойове завдання. Я освоїла навички парамедика та стала невід’ємною частиною справжньої бойової команди, яка працює як єдиний злагоджений механізм».
У середині липня разом із іншими «лютівцями» її включили у бойове розпорядження. Каже, складно було в перші дні, але на війні всьому вчишся швидко, бо кожна секунда – це чиєсь врятоване життя.
«Загалом у нас була одна хвилина, щоб екіпіруватися, застрибнути в машину та дістатися точки передачі поранених. Під час першого завдання, коли ми евакуювали поранених, орки били як навіжені. Снаряди лягали по обидва боки від нашого авто всього в кількох метрах, але часу на хованки не було. Водій мав домчати на шаленій швидкості до стабілізаційного пункту, а я при цьому – контролювати, щоб не погіршився стан бійця. Ми впорались. Врятували і воїна, і себе», – пригадує поліцейська.
Потім було чимало подібних евакуацій. Саме так проходять зовсім не «сірі» будні наших захисників та захисниць.
«Коли здійснюєш одну евакуацію за другою, – розповідає вона, – буває по декілька діб не маєш сну, нормально не харчуєшся, відчуваєш лише шалену фізичну та емоційну виснаженість. Але розумієш, навіщо це все. Всі хлопці, яких ми врятували, казали одну і ту ж фразу: «Дякуємо, що витягнули нас, ми не чекали та подумки прощалися з життям». А як же не витягнути, коли щемить серце за кожного?!»
Як і всі українці та справжні патріоти своєї Батьківщини, Буря мріє про той день, коли повернеться додому, міцно обійме дитину і з посмішкою на обличчі скаже: «Доню, ми перемогли!».
Відділ комунікації
поліції Запорізької області
