«Коли професія стає справою життя»: історія поліцейської, яка знайшла своє покликання у роботі з дітьми
Ювенальна поліцейська Ярослава Удовичко щодня працює там, де особливо важливо бути уважним, небайдужим і готовим діяти. Її професійний шлях — це не лише службові будні, перевірки та протоколи. Передусім — це історії дітей, яким іноді потрібен дорослий, здатний вчасно помітити проблему та простягнути руку допомоги.
Колись, обираючи майбутню професію, Ярославу приваблювали цілком зрозумілі речі — престиж, стабільність та навіть гарна поліцейська форма. Проте з роками служби змінилося головне — її ставлення до професії.
«Сьогодні я розумію, що професія поліцейського — це значно більше, ніж форма, звання чи службові повноваження. Це насамперед відповідальність за людей, з якими працюєш, і за рішення, які приймаєш», — розповідає старший лейтенант поліції Ярослава Удовичко».
Перші роки служби стали для неї справжнім випробуванням. Довелося змінити звичний спосіб життя, навчитися швидко реагувати на нестандартні ситуації та усвідомити, що за кожним службовим рішенням стоять конкретні наслідки.
«Свою першу зміну та перший складений протокол пам’ятаю й досі. Саме тоді вперше по-справжньому усвідомила: відтепер мої рішення мають конкретні наслідки, а разом із повноваженнями приходить і відповідальність», — пригадує поліцейська.
Згодом професійний шлях привів Ярославу Удовичко до ювенальної превенції — напряму, де за сухими формулюваннями службових документів завжди стоять дитячі долі. Де вона працює і по цей день на посаді інспектора з ювенальної превенції сектору взаємодії з громадами відділу поліції №1 Кропивницького районного управління поліції ГУНП в Кіровоградській області.
Саме робота з дітьми стала для неї тією частиною служби, яка особливо запала в душу. Тут недостатньо лише знати закон. Потрібно вміти слухати, знаходити підхід, бачити за поведінкою дитини її страхи та проблеми, а іноді — вчасно зрозуміти, що дитині потрібен захист.
«Найважче — бачити, в яких іноді жахливих умовах живуть неповнолітні. Ще страшніше усвідомлювати, що їхні батьки не бачать у цьому жодної проблеми», — говорить Ярослава.
Одну з таких історій поліцейська пам’ятає особливо добре.
Це був жовтневий виїзд разом із працівниками Служби у справах дітей після повідомлення старости одного із сіл Олександрівської громади. Йшлося про родину, де батьки зловживали алкоголем, а діти перебували у неналежних умовах.
Те, що побачили правоохоронці та працівники соціальних служб, виявилося значно серйознішим, ніж можна було припустити з повідомлення.
У будинку панував бруд. Не було електрики, запасів дров для опалення, у деяких вікнах — шибок. На дитячому ліжечку лежали речі. Їжі та продуктів харчування не було зовсім.
Староста розповів, що семирічного хлопчика через відсутність їжі вдома знайшли на вулиці — дитина збирала горіхи.
«Сім років… У цьому віці дитина повинна бігати з друзями, чекати на маму після школи й радіти простим речам. А цей хлопчик шукав на вулиці те, що можна було б з’їсти», — згадує Ярослава.
Але найважчий момент чекав на поліцейську та працівників Служби у справах дітей у кімнаті.
Батьки тримісячної дівчинки та семирічного хлопчика перебували у стані сильного алкогольного сп’яніння та спали. А маленька донечка лежала в ногах у батьків.
«Я пам’ятаю цей момент дуже чітко. Тоді по тілу пробігли мурахи. Ти дивишся на маленьку дитину і розумієш, що вона повністю залежить від дорослих, які зараз не можуть або не хочуть про неї подбати», — говорить інспекторка.
Разом із працівниками Служби у справах дітей було прийнято рішення невідкладно вилучити дітей із небезпечного середовища.
Сьогодні діти перебувають у безпечних умовах, де отримують необхідну турботу та увагу.
«Я дуже хочу вірити, що з часом ці діти забудуть той холодний будинок, відсутність їжі та байдужість дорослих. Бо кожна дитина має право на дім, де її обіймуть. Де скажуть: Ти в безпеці. Ми поруч», — говорить поліцейська.
За роки служби Ярослава Удовичко переконалася: робота ювенального поліцейського — це не лише реагування на вже скоєні правопорушення. Часто це можливість втрутитися раніше, побачити проблему та не допустити, щоб вона переросла у трагедію.
«Іноді наша робота — це не лише про протоколи, перевірки чи реагування на повідомлення, це про те, щоб вчасно зайти за двері й побачити те, чого дитина сама ніколи не зможе розповісти. А потім — зробити все можливе, щоб її життя змінилося», — зазначає поліцейська.
Інша важлива частина її роботи — допомогти дитині змінити власну поведінку та зробити правильний вибір.
За словами Ярослави, особливе задоволення приносить саме результат — коли дитина, з якою спочатку складно знайти спільну мову, поступово змінюється.
«Коли бачиш, що дитина, з якою колись було складно взаємодіяти, поступово змінює свою поведінку, починає інакше дивитися на життя, робить правильний вибір — тоді розумієш: можливо, ти не змінила весь світ. Але для цієї конкретної дитини зробила щось важливе», — говорить Ярослава Удовичко.
Іноді підтвердженням правильності обраного шляху стають зовсім прості речі — щира дитяча усмішка, слова подяки чи обійми.
Саме заради таких моментів, переконана поліцейська, варто продовжувати службу.
«А потім чуєш прості слова подяки. Бачиш щиру дитячу усмішку. Саме в такі моменти я остаточно розумію: я на своєму місці».
За формою старшого лейтенанта поліції Ярослави Удовичко — щоденна служба, повноваження та відповідальність. А за ними — люди, їхні проблеми, дитячі долі та рішення, які іноді можуть змінити чиєсь життя.
Відділ комунікації поліції Кіровоградської області
